Народився 08 травня 1976 року в місті Верхньодніпровську Верхньодніпровського району Дніпропетровської області.
З 1983 по 1993 рік навчався у Верхньодніпровській середній загальноосвітній школі № 2. У 1995 році закінчив Дніпродзержинський індустріальний технікум за спеціальністю «технік-електрик», а у 2002–2008 роках здобув вищу освіту в Дніпродзержинському державному технічному університеті за спеціальністю «Апаратура радіозв’язку, радіомовлення і телебачення».
Трудову діяльність розпочав у Дніпропетровській філії ВАТ «Укртелеком», де упродовж 2001–2010 років працював електромонтером, старшим електромонтером, інженером електрозв’язку. У 2010–2022 роках працював в АТ «Дніпровські електромережі» електромонтером з експлуатації розподільчих мереж, інженером технологічної групи, електромонтером оперативно-виїзної бригади.
За життя Олександр мав позивний «Жайворонок». Він був вмотивованим, свідомим патріотом, людиною твердих переконань, яка понад усе любила Україну і була готова боротися за її свободу та незалежність до остаточної перемоги над ворогом.
Важливим етапом його життєвого становлення стало посвячення до лав «ГО «Кодацька паланка «Війська Запорозького низового» у 2009 році. Разом із козацькою сотнею свого району брав участь у вишколах, проводив тренування з молоддю, був організатором і натхненником юнацьких вишкільних змагань «Джура». За національно-патріотичне виховання молоді та фізичну підготовку юнацтва допризовного віку у 2019 році був нагороджений грамотою ТСОУ Верхньодніпровського відокремленого підрозділу.
Разом із побратимами неодноразово долучався до відновлення забутих козацьких поховань. Так, у 2011 році в селі Дніпровокам’янка було встановлено кам’яний хрест та охоронну табличку на могилі козака Мартюка, а у 2013 році — петлюрівський хрест на могилі учасника національно-визвольних змагань 1917–1921 років Свирида Тропка. Того ж року на храмі Апостола Андрія Первозваного козацтвом було встановлено меморіальну дошку учаснику бою під Крутами Никифору Авраменку.
Події зими 2013–2014 років покликали Олександра на Майдан. Він був організатором і єдиним прапороносцем під час Революції Гідності у Верхньодніпровську.
Після революційних подій його обрали головою Народної ради, яка упродовж 2014 року діяла як контролюючий орган місцевої влади.
Водночас, із червня 2014 року, Олександр Прохоренко став одним із засновників громадської організації «Волонтерський рух Верхньодніпровщини». Збір коштів, ведення електронної звітності, логістика — саме за ці напрями волонтерської діяльності він відповідав.
На початку березня 2022 року Олександр як доброволець був зарахований стрільцем до батальйону «Дніпро-1», де розпочав бойовий шлях у званні солдата.
У червні 2023 року отримав кульове поранення грудної клітини та уламкові поранення ока.
Після кількох операцій, тривалого лікування й реабілітації знову повернувся до бойового підрозділу.
У 2024 році пройшов навчання та здобув спеціальність сапера. У жовтні 2025 року отримав звання молодшого сержанта.
Із травня 2025 року по січень 2026 року «Прохор» ніс бойову варту поблизу Вовчанська на Харківщині та в районі Мирнограда і Покровська на Донеччині. З 29 жовтня 2025 року був призначений на посаду командира екіпажу безпілотних авіаційних комплексів роти безпілотних систем спеціального призначення.
Брав участь в обороні міст Рубіжне, Лисичанськ, Слов’янськ, Краматорськ, Мирноград. Звільняв від російських окупаційних військ Куп’янськ, Ізюм, Лиман.
Загинув 19 січня 2026 року поблизу населеного пункту Світле Покровського району Донецької області внаслідок ураження російським FPV-дроном.
Церемонія прощання з Олександром Прохоренком відбулася 23 січня 2026 року. Похований на центральному цвинтарі на Алеї Слави.
Нагороджений у серпні 2022 року відзнакою Президента України «За оборону України», 14 жовтня 2022 року - медаллю "Захисник Слов'янська" (регіонального рівня), 18 грудня 2023 року - медаллю "За військову службу Україні" (державна нагорода).