Щороку 22 червня, у день початку німецько-радянської війни, український народ відзначає День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни. Згідно з указом Президента України від 17 листопада 2000 року, пам’ятний день встановлено з метою: «…всенародного вшанування пам’яті синів і дочок українського народу, полеглих під час Другої Світової війни, їх подвигу та жертовності, на підтримку ініціативи громадських організацій ветеранів війни, праці, Збройних Сил і жертв нацистських переслідувань».
Друга Світова війна забрала життя кожного п’ятого українця. Люди вмирали не лише на фронті. У зруйнованих війною селах, містах і містечках залишалися матері, дружини з малими дітьми, переважна більшість яких незабаром ставали вдовами, а діти – сиротами.
Ця кривава війна відкрила для українців руйнівну “силу” обох тоталітарних режимів. Усім відомі злочини нацистів на окупованих територіях України (Голокост, розстріли мирного населення, спалення сіл). Разом з тим, тривалий час замовчувались численні злочини комуністичного режиму на нашій землі (розстріли політичних в’язнів у Західній Україні в червні-липні 1941 року, знищення центру Києва восени 1941 року, підрив Дніпрогесу і знищення в Одесі поранених солдат, скинутих у море разом із санітарними машинами).
Сьогодні, коли Україна веде війну вже з російським загарбником, цей День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни є особливо актуальним.
Сьогодення історії нашої держави навчає нас особливо гостро усвідомлювати ціну свободи, миру та безпеки. Тож священним обов’язком для кожного із нас є – навіки зберегти пам’ять про тих, хто відстояв зі зброєю в руках наші кордони, нашу свободу, наш власний демократичний вибір.
Вічна пам’ять загиблим. Честь і слава живим героям!