Про схвалення рекомендацій слухань у Комітеті Верховної Ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів на тему: «Розвиток законодавчого регулювання домашньої праці в Україні».

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (далі - Уповноважений) зазначає, що негативний вплив на легалізацію трудових відносин в Україні має низька обізнаність і відсутність стимулів у домашніх працівників на таку легалізацію. Про низьку правову обізнаність як працівників, так і роботодавців зазначають також фахівці Національного інституту стратегічних досліджень (далі - НІСД).

- цьому аспекті значної актуальності набуває створення належних механізмів інформування домашніх працівників щодо їх можливих соціальних гарантій та інших відомостей щодо захисту їх прав (інформаційні кампанії, гарячі лінії, соціальна реклама тощо). Помічним може бути також формування типових трудових договорів з домашніми працівниками та розміщення їх шаблонів у відкритому доступі для подальшого використання. Водночас Профспілка домашніх працівників зазначає про низку програм, які на сьогодні пропонуються ДЦЗ (грантова програма «Власна справа», ваучери на професійне навчання, допомога у пошуку роботи та ін.). На думку Профспілки, існуючі програми можуть бути адаптовані для цілеспрямованої підтримки домашніх працівників, наприклад:

• навчання у таких сферах як догляд за дітьми, догляд за літніми людьми, методи прибирання та ведення домашнього господарства;

• грантова програма «Власна справа» може бути популяризована серед домашніх працівників, які бажають легалізувати свою діяльність або започаткувати власний бізнес (напр., у сфері клінінгових послуг);

• програми компенсації роботодавцям можуть бути розширені або змінені для стимулювання офіційного працевлаштування домашніх працівників (напр., надання компенсації роботодавцям);

•           програма ваучерів на професійне навчання може включати професії, пов'язані з домашньою працею, напр. сертифікований доглядач або домашній працівник.

Зважаючи на зазначене, можливими кроками у цьому напрямку видаються такі: розробка окремих програм професійного навчання для домашніх працівників; запуск інформаційних кампаній щодо існуючих програм підтримки зайнятості домашніх працівників; створення окремої грантової програми (або окремого напряму в межах існуючих програм) для надання фінансової допомоги домашнім працівникам та/або їх роботодавцям для покриття витрат на офіційне працевлаштування домашніх працівників; надання субсидій на обмежений період для компенсації таких витрат.

Про необхідність ратифікації Україною Конвенції № 189 зазначає Уповноважений, а також фахівці НІСД, на думку яких це сприятиме впровадженню міжнародних стандартів у національне законодавство, виконанню зобов'язань перед Радою Європи та зміцненню міжнародного іміджу України як держави, що дотримується прав людини та трудових стандартів.

Додатковим аргументом на користь такої ратифікації може бути також неохоплення домашніх працівників України сферою колективно-договірного регулювання з огляду, зокрема, на відсутність представників сторони роботодавців.

Проблема незадекларованої праці домашніх працівників тісно пов'язана з питанням їх участі у системі соціального страхування. Частиною восьмою статті 1733 Кодексу законів про працю України (далі - КЗПП) передбачено, що загальнообов’язкове державне соціальне страхування домашніх працівників здійснюється на засадах добровільності.

Законом № 3680-IX було внесено зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», якими зокрема передбачено, що домашні працівники беруть добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та сплачують єдиний внесок у розмірі 22% від суми, що сплачується ними самостійно. Відповідно до статті 10 цього Закону особи, які виявили бажання

За інформацією Пенсійного фонду України, на сьогодні жоден з домашніх працівників не уклав договір про добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування з податковими органами або договір про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування згідно зі статтею 12 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» з Пенсійним фондом України.

Очевидно, що несплата домашніми працівниками внесків призводить до неможливості зарахування відповідних періодів трудової діяльності до їх страхового стажу, і таким чином позбавляє пенсій та інших страхових виплат у майбутньому, що, зокрема, відзначає і Профспілка домашніх працівників.

Крім того, як зазначає Уповноважений, відсутність обов'язків сплачувати єдиний внесок та подавати звітність про суми нарахованого єдиного внеску за домашніх працівників (для роботодавця) виключає можливість повноцінного обліку домашніх працівників.

У більшості країн ЄС домашні працівники мають формально такі ж права на соціальний захист, як і всі інші працівники, які працюють за офіційним трудовим договором або як самозайняті особи. У той же час можуть застосовуватися окремі специфічні умови, визначені колективними угодами.

Таким чином, проблема участі домашніх працівників у системі соціального страхування не є унікальною для України. І, зокрема, Міністерство соціальної політики, сім'ї та єдності України, Профспілка домашніх працівників та Інститут правотворчості зауважили на доцільність унормування обов’язкової сплати домашніми працівниками єдиного внеску з метою забезпечення реалізації їх прав на отримання страхових виплат за соціальним страхуванням.

Водночас, в контексті ситуації у нашій державі слід звернути увагу на таке.

Відповідно до пункту 171.1 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку. Згідно з пунктом 14.1.222 ПКУ роботодавець - це юридична особа або самозайнята особа, яка використовує найману працю фізичних осіб на підставі укладених трудових договорів (контрактів) та несе обов'язки із сплати їм заробітної плати, а також нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов'язки, передбачені законами. Однак роботодавець домашнього працівника не належить до жодної з цих категорій, а є просто фізичною особою (абзац третій частини четвертої статті 1732 КЗПП).

Звідси можна зробити висновок, що домашній працівник повинен самостійно сплачувати податок на доходи фізичних осіб (18% згідно з пунктом 167.1 ПКУ), а також військовий збір (5% згідно з пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ).

Сьогодні домашня праця активно розвивається у межах так званої платформної зайнятості, яка є різновидом нестандартної зайнятості. Її популярність зумовлюється розвитком цифровізації, сфери послуг, можливостями отримання додаткового доходу, самостійної організації режиму праці та відпочинку, гнучким графіком роботи та ін.

За спільним визначенням ОЕСР, МОП та Євростату платформна зайнятість включає в себе всі дії, які здійснюються особою за допомогою або на цифровій платформі з наміром отримати оплату або прибуток, і водночас:

•   цифрова платформа або телефонний застосунок контролює та/або організовує основні аспекти діяльності, такі як доступ до клієнтів, оцінка виконаної діяльності, інструменти, необхідні для виконання роботи, спрощення платежів, розподіл і визначення пріоритетів роботи, яка буде проводитися;

•   робота триває не менше однієї години протягом звітного періоду .

Цифрові платформи є дуже популярними в Україні, так ще у 2013-2017 роках Україна посідала перше місце в Європі та четверте місце у світі за показником зайнятості на цифрових платформах, що вимірюється за сумою фінансових потоків та кількістю виконаних на таких платформах завдань, а також перше місце у світі в «IT-фрилансі». При цьому найпопулярніша сфера зайнятості українців на цифрових платформах - це робота з текстами, особливо копірайт (23%), на другому місці - сфера IT (12%) .

Інститут економіки та прогнозування Національної академії наук України зазначає, що найпоширенішими видами робіт і послуг, що виконуються/ надаються через цифрові платформи, є:

•    професійні завдання (розробка програмного забезпечення, графічний дизайн тощо);

•  транспортні послуги (перевезення людей, вантажів, доставка їжі тощо);

• домашні послуги (послуги сантехніка, електрика, слюсаря; майстра по збірці меблів; обслуговування кондиціонерів, вентиляції, каналізації; дрібний домашній ремонт; прибирання тощо).

Також в Україні сьогодні налічується понад 40 цифрових платформ для працевлаштування. Найбільшою популярністю з них користуються: Work.ua, Robota.ua, Jooble.org, Freelancehunt.com, Freelance.ua, Novelsxo.net. При цьому найпопулярнішими платформами для транспортних перевезень є Bolt, Uber, Uklon, для доставки їжі - Glovo, Bolt Food, Mister.Am і Poster. Часто за потреби разового або нерегулярного замовлення/виконання робіт чи замовлення/ надання послуг українці користуються більш простими цифровими платформами Kabanchik.ua, OLX.ua та ін . Необхідність законодавчого врегулювання платформної зайнятості була відзначена на рівні ЄС і 23 жовтня 2024 року було прийнято Директиву (ЄС) 2024/2831 Європейського Парламенту та Ради про покращення умов праці під час роботи на платформах (далі - Директива).

Директива застосовується до осіб, які працюють на цифрових платформах у країнах ЄС та мають або на основі оцінки фактів вважаються такими, що мають трудовий договір чи трудові відносини, як це визначено законодавством, колективними договорами або практикою, що діють у державах-членах, з урахуванням прецедентного права Суду ЄС.

Директива спрямована на покращення умов праці працівників цифрових платформ і захист персональних даних осіб, які працюють на цих платформах, та передбачає таке:

-  визначає критерії для встановлення статусу працівника на платформах;

-   передбачає «презумпцію трудових відносин», якщо виконуються певні умови (наприклад, контроль платформи над працівником);

-  забороняє алгоритмічне управління без людського контролю у трудових відносинах;

- передбачає соціальний захист і доступ до колективних переговорів, зокрема забезпечення обов’язкових мінімальних стандартів: оплату праці, тривалість робочого часу, безпеку та гігієну праці, та надання працівникам платформ права бути репрезентованими в колективних органах та брати участь у колективних переговорах.

Захист домашніх працівників від насильства.

Як зазначає Дослідницька служба Верховної Ради України, з огляду на високу частку жінок у секторі домашньої праці (за різними оцінками від 75% до 90% у країнах ЄС), необхідно гарантувати захист домашніх працівниць від усіх форм жорстокого поводження, насильства та домагань, враховуючи специфіку їх робочого місця та проблеми, з якими стикаються інспекції праці під час виконання своїх обов'язків.

Відповідно до пункту 7 Рекомендації МОП № 201 держави-члени повинні розглянути доцільність впровадження механізмів захисту домашніх працівників від зловживань, домагань і актів насильства, в тому числі:

a) що встановлюють доступні для домашніх працівників способи подання скарг з метою реєстрації випадків зловживань, домагань і насильства;

b)   що забезпечують, щоб усі випадки зловживань, домагань і насильства ставали предметом судового розгляду;

c)   які передбачають проведення програм переселення з домогосподарства та реабілітації домашніх працівників, які зазнали зловживань, домагань і насильства, включно з наданням їм тимчасового житла та медичної допомоги.

У цьому аспекті важливе значення мають, як згадані вище інформаційні кампанії, так і вдосконалення механізму контролю за додержанням законодавства про працю в частині розширення повноважень Держпраці (наприклад, щодо анкетування чи опитування домашніх працівників, функціонування гарячої лінії тощо).

Також слід зауважити, що у 2019 році було прийнято Конвенцію МОП № 190 про викорінення насильства та домагань у сфері праці, яка заохочує держави- члени внести відповідні зміни до національного законодавства з метою ефективного моніторингу, розслідування та покарання усіх випадків домагань та насильства у сфері праці.

Мінекономіки у 2021 році інформувало Комітет про те, що у зв'язку з недостатнім міжнародним досвідом практики впровадження та застосування положень Конвенції МОП № 190 (станом на вересень 2021 року вона була ратифікована 8-ма державами) є необхідним вивчення та дослідження досвіду інших країн з метою підготовки пропозицій щодо можливості її ратифікації.

На сьогодні цю Конвенцію ратифікувало уже 49 держав (у т. ч. 14 держав- членів ЄС), що, відповідно, значно актуалізує питання її можливої ратифікації чи імплементації її положень.

Зауважимо, що Верховна Рада України ще 16 листопада 2022 року прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання та протидії мобінгу (цькуванню)» № 2759-IX, яким врегулювала права та гарантії працівників, які постраждали від проявів мобінгу на робочому місці, водночас сфера дії Конвенції МОП № 190 є набагато ширшою.

Інститут правотворчості слушно зауважує, що на сьогодні залишається чинним наказ Міністерства праці і соціальної політики України «Про затвердження Форми трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, та Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю (далі - Порядок)» від 08.06.2001 № 260, яким затверджено Форму трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, та Порядок його реєстрації.

Відповідно до статті 1 Порядку, він поширюється на фізичних осіб, які використовують найману працю: фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які використовують найману працю, пов'язану з наданням послуг (кухарі, няньки, водії тощо). Тобто очевидно, що положення цього Порядку не відповідають чинній термінології КЗПП. Крім цього, Порядок було прийнято на виконання статей 24 та 241 КЗПП, і, у зв'язку з виключенням статті 241 по факту уже не застосовується, тому доцільним видається його скасування.

Крім цього, посилює проблему у визначенні правового статусу домашніх працівників невідповідність термінології Класифікатора професій ДК 003:2010 (далі - Класифікатор), затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28.07.2010 № 327, як КЗПП, так і вимогам сучасності.